Для того, щоб адаптація дитини до умов дошкільного закладу пройшла успішно, треба сформувати у малюка позитивне ставлення до дитячого садочка. Дітям, у яких важко проходить адаптаційний період, на допомогу приходить казка. Казка допоможе "пережити", "проіграти" ситауцію та знайти вирішення промлеми. Дитина буде відчувати себе більш впевненою та спокійною.

Пропонуємо декілька казок, які допоможуть малюкові швидше адаптуватись до умов дитячого садочка.

Кузька іде в дитячий садок

     Жило-було маленьке кошеня на ім'я Кузька. Він був сіренький і тільки вушка біленьки. І була у Кузьки мама - велика смугаста кішка Мурка.

     Якось мама каже Кузі:

- Завтра ти вперше підеш у дитячий садочок для кошенят.

- Дитячий садок? А що це таке? - трохи злякавшись, прошепотів Кузька.

- Дитячий садок це таке місце, де маленькі кошенята разом граються, сплять та їдять, - посміхнулась мама-кішка.

- Матусю, а мій товариш Гавкунчик теж там буде?

- Ні, Гавкунчик ходитиме в дитячий садок для цуценят. Але ввечері та у вихідні ви будете зустрічатись та розповідати одне одному, як ви гарно проводили час у дитячому садочку, чого нового дізнались та в які ігри грали, - пояснила мама.

     Кузька уважно слухав маму, все зрозумів, але в нього не було ніякого бажання йти до садочка. Він не міг уявити, як зможе  довго залишитись без матусі. А ще там не буде Гавкунчика. Кошеня довго не могло заснути, перекочувався з боку набік та все міркував про дитячий садок.

- Кузенька, прокидайся, вставай, пий молочко,почисть зубки та  ходімо до садочку! - почуло кошеня мамин голос. Вставати з ліжка зовсім не хотілось, але й засмучувати маму теж. 

     Насправді, Кузька сподівався, що матуся передумає і , замість того, щоб йти у садочок, піде з ним на прогулянку. По дорозі мама розповідала про друзів, яких він знайде у дитячому садочку.

- Мамусю, але в мене є друг - Гавкунчик! Навіщо мені інші друзі?

- Так це ж гарно - мати багато друзів! Це не означає, що ти забудеш Гавкунчика!

     В ций момент вони підійшли до садочка. Їм назустріч вийшла пухнаста сіра кішка.

- Доброго ранку! Давай знайомитись. Я - твоя вихователька, мене звуть Пушинка, - промовила вона. - Дивись он там на майданчику інші кошенята, з ними можна потоваришувати та погратись. 

     Раптом до Кузі підбігло чорненьке кошеня:

- Привіт! Мене звуть Мурзик! Побігли грати в доганялки! - та потягнув за собою.

    Мама Мурка помахаласиночкові та пішла по справах. Кузі стало сумно, але Мурзик вже квапив його розпочати гру.

    Спочатку вони грали в доганялки та схованки, потім в м'яча. Після ігор вихователька Пушинка розповіла цікаву казку "Хто сказав "Мяу"?", потім кошенята попили молочка та лягли відпочивати. Після сну кошенята знов грались. Кузька познайомився з іншими кошенятами - ім було так весело та цікаво один з одним, що Кузька не помітив як прийшов час повертатись додому.

- Мамо, це так гарно - ходити в дитячий садок! - радісно говорив Кузька по дорозі додому. - Треба розповісти про садочок Гавкунчику!

- Я вважаю,що і йому є що тобі розповісти, - сказала мама-кішка.

   І дійсно, Гавкунчик вже чекав Кузьку, щоб розповісти про свій день. Вони наввипередки розказували один одному про нових друзів, цікаві ігри та іграшки. Потім до самого вечора грали, але не забули вчасно лягти спати, щоб вранці своєчасно прокинутись та не запізнитись у садочок.

   Наступного ранку Кузя встав раніше за маму, попив молочка, почистив зубки і приготувався йти в садочок. Він знав, що його чекає новий незабутній день.

Казка про дитяче ліжко

 Жило- було собі дитяче ліжко. Воно жило в дитячому садочку, в групі, разом з іншими ліжками. Восени до групи прийшли діти. Ліжка вбралися в чисту, запашну постільну білизну та стали неймовірно гарними.  Кожного дня до них приходили малюки і лягали відпочивати. Ліжка їх дуже лагідно зігрівали. Діткам було тепло та затишно і вони засинали. Ліжка дуже раділи. Але до одного ліжка ніколи ніхто не приходив і воно дуже сумувало. Йому так хотілось когось зігріти! Так і стояло те ліжко одне-однісеньке, сумне та невеселе. І ось одного дня в групі з'явився новий хлопчик і ліжко нарешті отримало друга. Воно дуже зраділо: "Ура! Тепер я маю кого зігрівати та дарувати сни!". Кожного дня ліжко з нетерпінням чекало хлопчика і намагалось найшвидше зігріти його та подарувати солодкий чарівний сон. Але щось трапилось і хлопчику перестало подобатись спати в садочку. Він постійно плакав та звав маму. Ліжко дуже засмутилось і з усіх сил намагалось заспокоїти дитину, щоб та нарешті заснула. Але хлопчик не спав. Ліжко стало побоюватись, що невдовзі може знов залишитись одне-однісеньке. Кожне ліжко мріє про те, щоб дарувати сон та тепло дитині. І наше ліжко також!

      У тебе в садочку теж є ліжко. Воно тебе чекає і дуже радіє коли ти до нього приходиш.  

Казка про Печальку

Жила-була дівчинка Маша. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і підросла. Та так підросла, що можна тепер їй було в садок йти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Маша вже велика. Влаштували свято. Мама торт спекла, і Маша навіть сама свічки задувала.
На наступний день Машуня вперше в садок пішла, і так їй там сподобалося, що навіть йти додому не хотіла. Грала з іграшками, їла смачну кашу.

А ще у неї там друг з’явився – Семен, такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом грали. Семен сідав на одному кінці кімнати і штовхав Маші велику вантажівку. Марія ловила її, навантажувала в кузов кубики і відправляла до Семена, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.

І ось в один осінній дощовий день, коли листя стало зовсім жовтим, вітер приніс в дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик, влетіла у кватирку і сховалась в кишеньку до Маші. І тут Марію як підмінили. Стало їй сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і давай плакати. Всі хлопці і вихователька її заспокоювали, заспокоювали … А слізки самі собою все одно капали, так кап-кап-кап … І все Маша знає, що мама скоро прийде, просто сходить на роботу, потім купить смачний йогурт і прибіжить за Машею. Знає це Маша, а все одно чомусь сумно – хочеться, щоб мама саме зараз прийшла … А це все сумна Печалька сидить у кишені і Машу засмучує, плакати змушує.

Семен Машу намагався розвеселити: і в “Коровай” пропонував пограти, ляльку їй в колясці прикотив – а Маша все одно сумна. І тут Семен побачив, що у Машуні оченята зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти:
– Дай, – каже, – я твою хустинку дістану, і слізки витру, не плач!

Витягнув Сема Машину хустинку, разом з нею Печальку з кишеньки і витрусив, і вона знову в кватирку полетіла. А Маша тут же посміхнулася, а потім засміялася і стала знову весела. А Семен та інші хлопці, звичайно, дуже зраділи, що Печалька зовсім полетіла.

 

З тих пір Маша завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там Печалька і ніколи в садочку більше не сумує.